Андрій Маткевич: «Нарешті забили — тепер потрібно рухатися далі»

Не скажу, що у ЛНЗ було мало нагод — вони також добре атакували та створювали моменти. Але після нашого голу ми справді активізувалися і почали більше грати вперед.

— Розкажи безпосередньо про свій гол. Ти одразу бачив, що потрібно бити саме в дальній кут?

— Так. Побачив, що дальній кут відкритий, тому вирішив пробити саме туди.

— Варіант із передачею навіть не розглядав?

— Ні. Вже розумів, що треба бити. У такій ситуації потрібно було завершувати атаку ударом.

— Ти вийшов на поле вже на 21-й хвилині. Олександр Антоненко вирішив перебудувати гру після двох швидких пропущених м’ячів. Для тебе це було несподівано чи ти був готовий вийти?

— Звичайно, потрібно завжди бути готовим. Я розминався разом з іншими хлопцями та був готовий вийти з перших хвилин, якщо тренер вирішить підсилити гру.

Тому для мене це не стало проблемою. Треба бути готовим у будь-який момент допомогти команді.

— Після твого голу «Оболонь» значно активніше заграла вперед. У чому причина такого другого тайму, якщо не брати до уваги підсумковий результат?

— У нас була дуже, можна сказати, чоловіча розмова в перерві. Ми поговорили з тренером, поговорили між собою, один на один.

Усі розуміли, що так продовжувати не можна. Потрібно було виходити та доводити, що ми можемо грати у футбол і що ми щось вміємо. Після цього вийшли на другий тайм уже з іншим настроєм.

— Перед сьогоднішнім матчем у команди напевно було чимало розмов про відсутність забитих м’ячів. Як взагалі почувалися психологічно? Чи жартували з цього приводу, чи, навпаки, намагалися максимально сконцентруватися?

— Не жартували, звичайно. Налаштовувалися.

Усі хотіли вже забити, хотіли виграти. Вже розуміли, що потрібно забивати й здобувати перемоги, тому що ця ситуація із відсутністю голів затягнулася.

Звичайно, всі чекали, коли нас нарешті прорве. Сьогодні забили — тепер потрібно рухатися далі й працювати над наступними матчами.